Енеїда

Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав. Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав, Троянців насажавши повні, І куди очі почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, — Енея не любила — страх; Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам і щоб і дух не пах. Еней був тяжко не по серцю Юноні — все її гнівив; Здававсь гірчійший їй від перцю, Ні в чім Юнони не просив; Но гірш за те їй не любився, Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав; І що його покійний дядько, Парис, Пріамове дитятко, Путивочку Венері дав. Побачила Юнона з неба, Що пан Еней на поромах; А те шепнула сука Геба... Юнону взяв великий жах! Впрягла в гринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса; Взяла спідницю і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку, К Еолу мчалась, як оса. "Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся маєш, як живеш— — Сказала, як ввійшла у хату, Юнона. — Чи гостей ти ждеш-.." Поставила тарілку з хлібом Перед старим Еолом-дідом, Сама же сіла на ослін. "Будь ласкав, сватоньку-старику! Ізбий Енея з пантелику, Тепер пливе на морі він. Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга, Чиїхсь багацько виллє сліз. Пошли на його лихо злеє, Щоб люди всі, що при Енеї, Послизли і щоб він і сам... За сеє ж дівку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобі я, далебі, що дам". "Гай, гай! ой, дей же його кату! Еол насупившись сказав. — Я все б зробив за сюю плату, Та вітри всі порозпускав: Борей недуж лежить з похмілля, А Нот поїхав на весілля, Зефір же, давній негодяй, З дівчатами заженихався, А Евр в поденщики нанявся, — Я к хочеш, так і помишляй! Та вже для тебе обіщаюсь Енеєві я ляпас дать; Я хутко, миттю постараюсь В трістя його к чортам загнать. Прощай же! швидче убирайся, Обіцянки не забувайся, Бо послі, чуєш, нічичирк! Я к збрешеш, то хоча надсядься, На ласку послі не понадься, Тогді від мене возьмеш чвирк". Еол, оставшись на господі, Зібрав всіх вітрів до двора, Велів поганій буть погоді... Якраз на морі і гора! Все море зараз спузирило, Водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув, як на пуп; Заплакався і заридався, Пошарпався, увесь подрався, На тім'ї начесав аж струп. Прокляті вири роздулися, А море з лиха аж реве; Слізьми троянці облилися, Енея за живіт бере; Всі човники їх розчухрало, Багацько війська тут пропало; Тогді набрались всі сто лих! Еней кричить, що "я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих". Нептун іздавна був дряпічка, Почув Енеїв голосок; Шатнувся зараз із запічка, Півкопи для його кусок!.. І миттю осідлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, І вирнув з моря, як карась. Загомонів на вітрів грізно: "Чого ви гудете так різно- До моря, знаєте, вам зась!"